У виставковій залі Музею історії міста Бердичева відбувся благодійний проєкт “Христос воскрес – воскресне Україна”. Це спільний проєкт Бердичівської музичної школи, Бердичівської художньої школи та Музею історії міста Бердичева.
Гості познайомилися з історією виникнення Великодня, святковими звичаями українського народу, а також переглянули виставку робіт учнів художньої школи, виставкою ікон Музею-Скрині та колекцією писанок з фондів Музею.
Чудовий концерт - це спільна робота викладачів та учнів музичної школи і зразкового ансамблю фольклорного співу «Вінець» (кер. Л.Куліченко) Центру позашкільної освіти ім. О. Разумкова.
На захід завітали голова шведської місії "Філіппус" Бертіль Шьострьом з дружиною Анною.
Святковий концерт завершився спільним виконанням пісні “Боже, я молюсь за Україну”. Композиція настільки вразила присутніх у залі представників шведської місії, що вони попросили виконати її повторно. “Я не розумію слів цієї пісні, але відчуваю серцем, про що вона”, – зазначив голова місії Бертіль Шьострьом.
Захід зібрав велику кількість шанувальників і прихильників талантів юних музикантів, а вони, в свою чергу, не розчарували глядачів.
Цей фотопроєкт створений командою Громадської спілки «Дім Ветерана», куратором проєкту є пані Юлія Толмачова, а втілила художній задум у життя фотограф, член Спілки фотохудожників України – Ганна Ковальчук.
Презентація виставки мала відбутись ще у 2022-му, але на заваді тому стала війна. Повномасштабне вторгнення росії відтермінувало старт фотопроєкту на цілий рік.
Нещодавно, за підтримки Братиславського культурно-інформаційного центру, мерії Старого міста Братислави, посольства України у Словацькій республіці виставка «Жінка - як квітка!» презентувалась у Братиславі, за участю шістьох послів різних країн.
Роботи, які представлені у експозиції, несуть у собі особливий посил - продемонструвати красу і тендітність та водночас стійкість і незламність українських жінок; показати, яку ціну платить українське суспільство за Перемогу над сучасним російським фашизмом. Адже хто, як не дружини загиблих та важкопоранених українських Героїв є втіленням тієї сили духу, про яку сьогодні говорить весь світ.
До їхніх домівок увійшла війна, але вони не опустили руки та проявили неабияку силу характеру: більшість із них нині беруть активну участь у реабілітації та ментальній реінтеграції військовослужбовців та ветеранів, які потребують допомоги, повертаючись до мирного життя.
Фотопроєкт «Жінка як квітка» став можливістю для кожної учасниці відкрити у собі нові грані, підкреслити власну унікальність та отримати щирі емоції від перевтілення, адже краса української жінки – неймовірна.
Пам’ятаймо тих, хто тримає оборону, тримаймося разом, зберігаймо пам’ять у наших серцях. І нехай ця весна принесе усім довгоочікувану Перемогу.
Фото: Олега Силки
https://rio-berdychiv.info/novyny/kultura/rozpovid-pro-sylnykh-dukhom-ukrainok-fotovystavka-zhinka-iak-kvitka-u-muzei-istorii-m-berdycheva
Лялька-мотанка – це стародавній оберіг, що втілює добро та лагідність. Їх виготовляли мами для дітей або ж як подарунок на свята. Здавна вона є символом родинного затишку, гармонії та захисту сім’ї від темних сил.
Якщо у Вашій родині не зберігається цей сакральний символ, сьогодні ніщо не заважає вам власноруч його створити. Сьогодні у День єднання в Музеї історії міста Бердичева наші друзі доторкнулись до споконвічних українських традицій та зробили собі на згадку ляльку-мотанку.
Майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки у Музеї – це майже три години захопливого творення справжнього українського оберегу. Під керівництвом досвідченої майстрині Людмили Самойленко ми навчились власноруч створювати ляльку, а в процесі поринули у магічний світ українських обрядів та вірувань.
Ляльки-мотанки були відомі ще у давньослов'янські і трипільські часи. Це була не просто іграшка, вважалося, що вона захищала людину від неприємностей і лиха. Раніше майже в кожній селянській хаті можна було побачити ляльок. Вони виконували різні функції: одні охороняли житло, інші - дітей, треті - сон, берегли господарство, допомагали молодим дівчатам вийти заміж і таке інше. Ця лялька відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя. За старовинним повір'ям, через обличчя в ляльку вселяється душа, а душа буває доброю чи злою. Ляльку-мотанку мати клала до колиски немовляті, у скриню із рушниками та сорочками, коли донька заміж виходила. Мотанка оберігала і оберігає оселі українців. Мовчазна лялька береже таємниці цілого роду, адже переходить із покоління в покоління.
Мотанка зберегла в собі певні сакральні знання та силу, а виготовлена власними руками, може стати родинним оберегом та родинним спадком, котрий ввібрав в себе вікові знання та вірування.
Пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому.
Історія нашого народу – це війни і повстання, це сльози і перемоги, це незламність Байди і крилаті козацькі «чайки», це буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок в неволі. Це ненависть і любов, вірність і зрада. Це гарячі серця Січових стрільців та Героїв Небесної Сотні, це тисячі патріотів нашої держави, які зараз знаходяться на передовій, захищаючи від терористів свободу, незалежність та територіальну цілісність України.
У час, коли в нашій рідній Україні лунають постріли та проливається людська кров, ми по-особливому ставимося до тиші, спокою, миру …до пісні, нашої, української.
Такого тривожного і разом з тим героїчного року історія нашої незалежності ще не знала. Кожен українець відчув ціну самостійності, миру та спокою у воєнне лихоліття.
Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові і чорної зради, країна довгої вікової героїчної боротьби за волю.
В етнографічній залі Музею історії міста Бердичева в рамках проєкту «Посиденьки біля каганця» відбулася зустріч " Українська пісня - це душа українського народу". Багато позитиву, добрий настрій, чаруюча атмосфера… звучали пісні у виконанні бердичівлян різних поколінь: гурток декоративно-прикладного та ужиткового мистецтв "Світ краси" ПТУ № 4 міста Бердичева під керівництвом Оксани Гусар, солісток зразкового ансамблю фольклорного співу «Вінець» ЦПО ім. О. Разумкова, випуск ниць Центру Марії Онофрійчук та Анни Волотовської, учениця Бердичівської музичної школи Єлизавета Лозова, виконавиця пісень Юлія Іщенко, ансамбль української пісні "Бердич" Міського Палацу культури і вся зала глядачів, яка перейняла пісенну атмосферу. Неперевершений переспів командами українських пісень, які розпочинаються на
" Ой,...". Всі гості заходу перетворилися на учасників музичного дійства: співали, переспівували, згадували свої колискові та родинні пісні, плакали під час виконання військово- патріотичних пісень та хвилини мовчання в знак вшанування світлої пам'яті загинувших Героїв.
Щиро дякуємо всім за підтримку та участь, чекаємо на нові зустрічі!
Фото Олега Силки
Різдвяний дідух — важлива традиція українського народу, яка має свій особливий символізм .
Дідухом називають те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар).
Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами.
До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща.
В етнографічній залі Музею історії міста Брдичева в рамках проєкту «Посиденьки біля каганця» відбувся майстер-клас, де бажаючі власноруч створли символ Різдва - дідух, дізналися про значення, історію, види, традиції використання дідуха. Майстер-клас провела педагог Бердичівського ліцею-інтернату спортивного профілю Житомирської обласної ради, майстриня Зоя Францівна Боримська. Багато позитиву, добрий настрій, чаруюча атмосфера… Виготовлення дідуха супроводжувалося артистичними дійствами, піснями, колядками, віншуваннями у виконанні бердичівлян різних поколінь: гурток декоративно-прикладного та ужиткового мистецтв "Світ краси" ПТУ № 4 міста Бердичева під керівництвом Оксани Гусар, майстриня Зоя Францівна Боримська, ансамбль української пісні "Бердич" Міського Палацу культури, виконавиця величальних пісень та колядок Юлія Іщенко.
Щиро дякуємо всім, чекаємо на нові зустрічі!
Фото: Валерія Мельникова та Олега Силки
3 лютого 2023 поціновувачі театрального мистецтва, зібралися у виставковій залі Музею історії міста Бердичева на відкриття ретроспективної виставки «Театр. Живопис. Графіка Валерія Кулавіна». Виставка-театр так назвали виставку відвідувачі після перегляду.
Театр — це свято, особлива чарівність, яка захоплює одразу і залишається надовго. Театр — це місце, де на нас завжди чекають, де ми бажані гості, яким завжди раді.
Театр — це світ живого слова, живої музики, живої душі. Це як ковток чистого повітря, необхідний нашому життю. Всі ми потребуємо театру, щоб збагатити нашу душу, розширити світогляд. І поки що існує театр — розвиватиметься і людська цивілізація.
В Музеї історії міста Бердичева відбулась зустріч з художником. Художник – це людина великої душі. Художник може створити цілий всесвіт, сповнений різних емоцій та почуттів. Він може надихнути або допомогти замислитися. Творча праця художника є частинкою національної культури, джерелом духовного розвитку і задоволення естетичних потреб.
Бердичеву таланить на гарних, талановитих людей і Валерій Миколайович Кулавін – один із таких.
Фото Валерія Мельникова
27 грудня 2022 р.
Дитяча творчість – це чарівний світ гармонії, радості, неймовірних перетворень, в якому немає нічого неможливого, в якому так спокійно і затишно.
У виставковій залі Музею історії міста Бердичева "Новорічну феєрію" влаштували наймолодші художники Бердичівської художньої школи.
Більше двохсот малюнків юних художників заполонили стіни виставкової зали. Малюнки не схожі один на один, кожен на свій вибагливий смак, із просторою і привабливою дитячою фантазією.
Перериваючи сірі, похмурі дні, виставка відразу переносить відвідувачів у зимову казку: білий пухнастий сніжок, Святий Миколай, різдвяні янголи, веселі сніговички, новорічна ялинка, фантастичні звірятка, птахи ...
Казкові, фантастичні, яскраві, барвисті, іноді смішні і такі зворушливі образи, створені дітьми, створюють особливий настрій, дають відчуття свята і зимової казки..
Відкриття дитячої виставки – це завжди свято, а новорічно-різдвяної – особливо. Адже діти тонко відчувають світлу радість зимових свят і діляться нею з нами в своїх малюнках.
Тож здійсніть подорож у казку, відвідайте новорічно-різдвяну виставку в Музеї історії міста Бердичева.
