Блажкун Онисія Степанівна народилася 14 жовтня 1925 року в селі Велика Синява на Проскурівщині (нині Хмельницька обл.). Закінчила 9 класів середньої школи в селі Нова Синявка. Далі навчанню завадила війна.

   Під час німецько-радянської війни Онисія Блажкун разом із іншими дівчатами була примусово вивезена на каторжні роботи до Німеччини. Зі Староконстянтинова їхали потягом до бельгійського кордону, де Онися працювала спочатку на будівництві цеху, потім вивчилась на зварювальника. Намагалася втекти, але була схоплена. У 1944 році її в числі інших примусово вивезених людей звільнили англо-американські війська. Вже перебуваючи на радянській території пройшла курси медичних сестер, готувалася йти на фронт. Але війна закінчилась. Повернулася Онися додому восени 1945 року.

   1946 року вона подала документи до Вінницького медичного інституту. Їй відмовили – одних медичних курсів було замало, не вистачало повної середньої освіти. Але таких, як вона, відмовників, запросив до себе Вінницький педагогічний інститут і Онися погодилась, вступила на історичний факультет.

   Під час навчання Онисія Степанівна познайомилась із кадровим військовим, орденоносцем, учасником війни Ростиславом Львовичем Шпицею, який проходив військову службу в Бердичеві. Невдовзі вийшла за нього заміж (Онисія Степанівна після заміжжя залишила за собою дівоче прізвище). Закінчувала навчання в інституті у 1952 році вже маючи маленького сина, направлення отримала в Уланівську школу, що на Вінниччині.

   Через деякий час Онисія Блажкун переїхала до чоловіка у Бердичів. Тут стала викладачем у вечірній школі для працюючої молоді при бердичівському Будинку офіцерів. Старанну, добре знаючу свій предмет вчительку помітили в міському відділі освіти. Завідуючий Аркадій Якович Ніборський запропонував роботу в середній школі №1. Наступні 21 рік Онисія Блажкун працювала вчителем історії в міській середній школі №1. За успіхи у вихованні підростаючого покоління Онисія Блажкун отримала почесне звання “Відмінник народної освіти”.

   У 1972 році  Онисію Степанівну призначили на посаду директора міської школи №14. Прекрасний педагог, організатор, керівник – ці слова характеризували Блажкун Онисію Степанівну. І так вважали не лише її колеги, а й численні випускники. У закладах народної освіти (вчителем праці в середній школі №1) після демобілізації працював і чоловік Онисії – Ростислав Шпиця. Разом вони виховалаи сина та дочку.

   У 1980 році Онисія Блажкун завершила роботу в школі та вийшла на заслужений відпочинок. Але як педагог-історик більш ніж із тридцятирічним стажем, вона не могла сидіти, склавши руки. Коли у 1982 році в місті виникла ідея відновлення міського музею історії, цю справу доручили саме Онисії Блажкун. Вона не лише займалася підготовкою матеріалів, але й створювала експозиції, організовувала відповідну роботу. Нова історія музею розпочиналась з невеличкої шафи в одному із кабінетів міськвиконкому, куди складались документи, книги, фотографії, різні предмети, які пізніше стали основою експозиції місцевого краєзнавчого музею.